Ваше послух має бути не відкупом, а гімном хвали і подяки Богові

23 ЛИСТОПАДА

Послух – це акт вдячного поклоніння, а не спроба досягти Божої прихильності, продиктована страхом.

Немає абсолютно нічого, що ви могли б зробити, щоб заслужити Божу прихильність. Вам потрібно прийняти цей факт і не забувати про нього. Вам ніколи не вдасться стати достатньо праведним, щоб відповідати Божим вимогам. Ви ніколи не зможете зробити свої думки досить непорочними, а бажання досить святими. Ваші слова ніколи не будуть достатньо чистими, а рішення та дії ніколи не віддадуть Богові достатньо честі. Божа планка надто висока, і ми ніколи не зможемо її досягти. Винятків немає. Усі ми живемо під тим самим тягарем закону, всі однаково безпорадні через свої гріхи. Нам простіше бунтувати, ніж підкорятися. Нам більш властива гордість, ніж смиренність. Ми більш схильні до ідолопоклонства, ніж до поклоніння Богові. Сваритися з ближніми виходить краще, ніж любити їх. Нам простіше заздрити, аніж бути задоволеними тим, що маємо. Всі ми так чи інакше злодії: ми прагнемо того, що є в інших. Нам властиво швидше спотворювати істину, ніж захищати її. Слова наші частіше стають знаряддям осуду, а не благодаті. Щодня ми знову і знову переконуємось у тому, що ніколи не зможемо самостійно досягти Божого стандарту.

Найбільш красномовно це висловив апостол Павло в Посланні до римлян: «Бо справами закону не виправдається перед Ним жодне тіло; бо законом пізнається гріх» (Рим. 3:20). Чому так? Тому що «всі згрішили і позбавлені Божої слави» (Рим. 3:23). Цим все сказано. У цього правила немає жодних винятків. Яка неймовірно смиряюча істина! Вона має проникнути глибоко у наше серце і виправити наш погляд на себе. Її нелегко прийняти. Однак вона відкриває шлях не до депресії та самозасудження, а до вічної радості та надії. Лише погодившись із тим, хто ви, і прийнявши свою обмеженість і неміч, ви починаєте розуміти, наскільки життєво необхідний вам Божий дар, про який Павло говорить далі. У 3-й главі Послання до римлян він пише: «...всі згрішили і позбавлені Божої слави», але на цьому історія не закінчується. Далі Павло каже, що ми отримуємо «виправдання даром, за Його благодаттю, викупленням у Христі Ісусі, якого Бог запропонував у жертву умилостивлення в крові Його через віру» (ст. 23-25).

Жертва умилостивлення – це жертва, необхідна для спокутування гріха. Хрест Христа вгамував Божий гнів і уможливив примирення між Богом і всіма, хто покладе на Нього свою надію. Якщо Бог ненавидить гріх, значить єдине, як грішники могли б відновити стосунки з Ним, це через жертву Ісуса, який віддав Своє життя, щоб понести покарання за наші гріхи. Ви повинні бути слухняні Богу не заради того, щоб отримати Його прихильність. Його прихильність вже придбана для вас Христом. Ваш послух має бути не відкупом, а гімном хвали і подяки Богові, Який пішов вам назустріч і зробив вам те, чого ви ніколи не змогли б зробити самі.

Пол Тріпп. Милості нового ранку.

Ваше послух має бути не відкупом, а гімном хвали і подяки Богові

23 ЛИСТОПАДА

Послух – це акт вдячного поклоніння, а не спроба досягти Божої прихильності, продиктована страхом.

Немає абсолютно нічого, що ви могли б зробити, щоб заслужити Божу прихильність. Вам потрібно прийняти цей факт і не забувати про нього. Вам ніколи не вдасться стати достатньо праведним, щоб відповідати Божим вимогам. Ви ніколи не зможете зробити свої думки досить непорочними, а бажання досить святими. Ваші слова ніколи не будуть достатньо чистими, а рішення та дії ніколи не віддадуть Богові достатньо честі. Божа планка надто висока, і ми ніколи не зможемо її досягти. Винятків немає. Усі ми живемо під тим самим тягарем закону, всі однаково безпорадні через свої гріхи. Нам простіше бунтувати, ніж підкорятися. Нам більш властива гордість, ніж смиренність. Ми більш схильні до ідолопоклонства, ніж до поклоніння Богові. Сваритися з ближніми виходить краще, ніж любити їх. Нам простіше заздрити, аніж бути задоволеними тим, що маємо. Всі ми так чи інакше злодії: ми прагнемо того, що є в інших. Нам властиво швидше спотворювати істину, ніж захищати її. Слова наші частіше стають знаряддям осуду, а не благодаті. Щодня ми знову і знову переконуємось у тому, що ніколи не зможемо самостійно досягти Божого стандарту.

Найбільш красномовно це висловив апостол Павло в Посланні до римлян: «Бо справами закону не виправдається перед Ним жодне тіло; бо законом пізнається гріх» (Рим. 3:20). Чому так? Тому що «всі згрішили і позбавлені Божої слави» (Рим. 3:23). Цим все сказано. У цього правила немає жодних винятків. Яка неймовірно смиряюча істина! Вона має проникнути глибоко у наше серце і виправити наш погляд на себе. Її нелегко прийняти. Однак вона відкриває шлях не до депресії та самозасудження, а до вічної радості та надії. Лише погодившись із тим, хто ви, і прийнявши свою обмеженість і неміч, ви починаєте розуміти, наскільки життєво необхідний вам Божий дар, про який Павло говорить далі. У 3-й главі Послання до римлян він пише: «...всі згрішили і позбавлені Божої слави», але на цьому історія не закінчується. Далі Павло каже, що ми отримуємо «виправдання даром, за Його благодаттю, викупленням у Христі Ісусі, якого Бог запропонував у жертву умилостивлення в крові Його через віру» (ст. 23-25).

Жертва умилостивлення – це жертва, необхідна для спокутування гріха. Хрест Христа вгамував Божий гнів і уможливив примирення між Богом і всіма, хто покладе на Нього свою надію. Якщо Бог ненавидить гріх, значить єдине, як грішники могли б відновити стосунки з Ним, це через жертву Ісуса, який віддав Своє життя, щоб понести покарання за наші гріхи. Ви повинні бути слухняні Богу не заради того, щоб отримати Його прихильність. Його прихильність вже придбана для вас Христом. Ваш послух має бути не відкупом, а гімном хвали і подяки Богові, Який пішов вам назустріч і зробив вам те, чого ви ніколи не змогли б зробити самі.

Пол Тріпп. Милості нового ранку.